ПАМ'ЯТАЙТЕ!
Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважатися, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність.

Не бійтеся допомогти і захистити свою дитину!

​

Як зняти психологічне напруження дитини

Глибоке дихання.

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину

Фізичні навантаження

Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі спортивні ігри: футбол, волейбол, теніс тощо, здійснювати велосипедні прогулянки з ровесниками, а ще важливіше - разом із батьками. 

Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, світла і тіні створює особливу музику картини. Колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача особливий психофізіологчний вплив.

Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку людини.

Позитивні емоції

З давніх - давен відомо, що  усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження і заспокоює дитину.

Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і В. Бехтєєв довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвитку організма сприяють ніжні колискові пісніі, спокійна музика.

Спілкувуння з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Тому прогулянки з дитиною у парку або виїзди на природу усією сім'єю - найкращі ліки від нервових перенапружень та чудовий засіб зміцнення родинних стосунків. 

Гра 

Гра - явище феноменальне, вона притаманна всім дітям. БЮез неї дитина не може нормально жити та розвиватись. Особливого значення набуває участь в іграх дітей та батьків під час спільного проведення відпочинку.

 

Дитина чесна зі своїми батьками тільки тоді, коли:

1.    Довіряє їм.

2. Не боїться їх гніву чи осуду.

3. Впевнена, щоб не сталося його (її) не принизять як особистість.
4.    Обговорювати будуть не її, а вчинок, який потрібно виправити.

5. Допоможуть, підтримають, коли їй погано.

6. Дитина твердо знає, що Ви на її боці.
7.    Впевнена, якщо накажуть, то мудро, справедливо.

 

 

Як можна допомогти дитині добре поводитись

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі вони мають труднощі й іноді не впевнені, чи добре виховують своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.

·          Подавайте дітям приклад хорошої поведінки.

·          Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих.

·          Змінюйте оточення, а не дитину.

·          Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

·          Висловлюйте свої бажання позитивно.

·          Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

·          Висувайте реальні вимоги.

·          Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

·          Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням.

·          В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими — використовуйте тактику переключення уваги.

·          Обирайте виховання без побиття та крику.

·          На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

·          Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.

 

Що робити, якщо малюк обманює?

·          Намагайтеся зрозуміти причину.

·          Не сваріть, навіть якщо піймали на брехні.

·          Не намагайтеся будь-як «вирвати» зізнання.

·          Якщо дитина сама визнала свою провину, обов'язково похваліть її.

·          Обговоріть ситуацію з малюком наодинці і намагайтеся разом знайти вихід.

·          Краще не розповідайте про це нікому, тому що маляті буде неприємно слухати, що обговорюють його промахи.

·          Не порівнюйте дитину з іншими дітьми,— це не матиме користі.

·          Демонструйте позитивний приклад — будьте щирим із дитиною в почуттях і вчинках.

 

Як навчити дитину гарних манер?

·          Показуйте приклад своєю поведінкою.

·          Не намагайтеся навчити всього відразу.

·          Будьте позитивними і конкретними. Говоріть про те, що потрібно зробити, а не про те, чого робити не можна.

·          Щоб дитина запам'ятала, чому так не можна поводитися, пояснюйте причини.

·          Намагайтеся виправляти дитину віч-на-віч, а не в присутності інших людей.

·          Хваліть дитину за будь-які прояви гарних манер.

 

Як можна зрозуміти дитячий малюнок?

·          Виберіть момент, коли в дитини буде гарний настрій, і запропонуйте їй помалювати.

·          Запропонуйте маляті намалювати Вашу родину або родину яких-небудь звірят.

·          Не будьте поруч із дитиною, коли вона буде малювати.

·          Не обговорюйте при маляті результати малювання,— йому це зовсім ні до чого.

·          За допомогою своєї інтуїції намагайтеся побачити в малюнку все те, що маля хотіло Вам сказати.

 

                      Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка

 

·                     Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.

·                     Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.

·                     Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило - восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.

·                     Учіть дитину гратися. Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.

·                     Робіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

·                     Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості і плани.

·                     Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтесь з іншими батьками та дітьми. Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку.

·                     Дорогою у дитячий садок обговоріть з дитиною, що на неї чекає. Дуже важливо, щоб розмови про дитячий садок супроводжувалися лише позитивними емоціями. У Вас має бути спокійний голос і впевнена інтонація.

·                     Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Приблизно за тиждень першого відвідування дитячого садка попередьте дитину про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

 

                         Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання

 

·                     Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

·                     Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам'ятну річ, що нагадуватиме про вас, як сильно ви його любите.

·                     Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона вам довіряла.

·                     Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.

·                     Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

·                     Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

 

                          ЯК ЗРОБИТИ ДОРОГУ ДО ДИТСАДКА    ВЕСЕЛОЮ І ЦІКАВОЮ?

 

Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих? 
Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.
Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.
Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» - «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».
Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».
І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

 

 

                               Дитячі    страхи та їх попередження 

Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху.Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. В свою чергу, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних стосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів. Незважаючи на загальне негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції:

· Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості;

· Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції.

Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об´єкт, які інколи з ним не пов´язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв´язки між цими почуттями.

Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви співпадає за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вимислу, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків.

Навіювані дитячі страхи досить поширені. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і переживає страх.

В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти:

· Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями.

· Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість.

· Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки.

Ефективні методи та прийоми попередження та подолання дитячих страхів:

1. Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини (досягнення комфортності в спілкуванні, очікуванні нової гри, максимальне розгортання критеріїв оцінки та похвали). При цьому велика увага приділяється підтримці в дитячому колективі атмосфери прийняття, безпеки, щоб дитина відчувала, що її цінують незважаючи на успіхи.

2. Метод послідовної десенсибілізації, суть якого полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов´язані з моментами, які викликають у неї тривогу й страх.

3. Метод «від реагування» страху, тривоги, напруги, що здійснюється за допомогою гри-драматизації, де діти за допомогою ляльок зображують ситуацію пов´язану зі страхом.

4. Маніпулювання предметом страху (прийоми «малювання страхів», «розповіді про страхи») в ході цієї роботи ситуації та предмети страху зображуються карикатурно.

5. Емоційне переключення, «емоційні гойдалки» (дитині пропонують зобразити сміливого та боягуза, доброго та злого тощо.

6. Лялько терапія ( у грі дитина стає сміливим героєм казки чи мультфільму, надає улюбленому герою роль захисника).

                                                         ЧОГО БОЯТЬСЯ НАШІ ДІТИ?

 

Це залежить від віку дитини.

 

У рік малята бояться оточуючого середовища, сторонніх людей, віддалення від матері.

Від 1 до 3 років – темряви, дитині страшно залишатися одній, бувають також інші страхи.

Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми).

Від 5 до 7 років переважають страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, боязнь заразитися якоюсь хворобою.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

               Що робити, якщо малюк не хоче ходити в дитячий садочок?

Хоча б раз у житті кожен з батьків стикався з проблемою: дитина не хоче ходити в садочок. І ні обіцяні солодощі, ні вмовляння, ні покарання не допомагають. Дитячі психологи стверджують, що часом за небажанням ховається серйозна проблема:

• Адаптація. Уявіть, вчора ви були центром всесвіту для своєї мами (тата, бабусі), а тепер потрібно рано вставати, їсти незрозумілу їжу, грати з десятком новеньких дітей. В саду все підпорядковується розкладом, і висловити невдоволення новенький може тільки категоричною відмовою.

• Харчування. У державних ДНЗ їжа проста: супи, омлети, пюре, запіканки, компоти. Чекати домашніх шедеврів від мами не доводиться, а деякі вихователі ще й догодовують. Зрозуміло, що дитина не хоче ходити в садок, де до його побажань ніхто не прислухається.

• Денний сон. У віці 5-6 років в денному відпочинку багато дітей не потребують, а вихователь вимагає дві години лежати у ліжку. Гіперактивним карапузам це просто не під силу.

• Однолітки. Найскладніше сором'язливим дітям, які не вміють заводити знайомства і вживатися в колектив. У кожного малюка можуть бути конфлікти з однолітками, так що батькам потрібно тримати «руку на пульсі».

• Вихователь. По-перше, вихователь може крихітці не сподобатися за манерою спілкування, характеру і так далі. По-друге, у віці трьох років малюк проявляє самостійність і небажання підкорятися системі. По-третє, іноді поведінка педагога не завжди розташовує до довіри.

• Непідготовленість. Не всі батьки усвідомлюють свою відповідальність за майбутнє дошкільника і готують його до дорослого життя. Нерідко він навіть не вміє ложку в руках тримати чи самостійно одягатися. Звичайно, в садку цьому навчать, але кому подобається робити все самому?

• Прихильність до батьків.

Перш за все, організувати маленьке розслідування і зрозуміти, чому поведінка малюка змінилася.Якщо період адаптації ще не пройшов, постарайтеся приділяти дитині більше уваги вечорами, зверніться за допомогою до психолога.

Крихітку ображають інші діти? - Підкажіть, як вести себе, поговоріть з вихователем і попросіть контролювати ситуацію. Учіть дитину знайомитися і дружити: водите його на дитячі майданчики, в гості, в гуртки.

При конфліктах з вихователем, поговоріть з іншими батьками: якщо ви не самотні, питання доведеться вирішувати із залученням адміністрації саду.

Попрацюйте над навичками самообслуговування: навчіть карапуза бути охайним, стежити за чистотою, виконувати необхідні дії. Нерідко саме несамостійні діти стають жертвами насмішок, які впливають на чутливу психіку малюка.

Під новий режим теж доведеться підлаштовуватися, адже в дошкільному закладі чадо буде проводити більше часу. Постарайтеся на вихідних дотримуватися розкладу.

Якщо дошкільник погано їсть, поговоріть з вихователем, щоб насильно його не годували. За компанію з іншими крихітка з'їсть, скільки зможе: поясніть, що ви не будете в претензії. З ранку дитя не годуйте, щоб до сніданку у нього з'явився апетит. Давати з собою перекушування теж не бажано.

Ситуацію з тихою годиною теж можна вирішити мирно: можна забирати сина (доньку) на цей час додому або просто приносити книжки або розмальовки.

Розставання з мамою - найболючіша тема, але і з цим ви впораєтеся. Поясніть дитині, що ви тим часом будете заробляти гроші на нові іграшки та одяг. Не запізнюйтеся, проводьте з ним час вечорами, цікавтеся його життям - і поступово все налагодиться.

Буває, що дитина не хоче займатися в дитячому саду з інших причин: часті хвороби, замкнутість, спроби маніпулювання батьками - не соромтеся звертатися за допомогою до фахівців!

​

​

Чи задоволені ви поведінкою своєї дитини?

 

Практично немає батьків, які були б повністю задоволені поведінкою своєї  дитини. Ви часто говорите  про те, що ваша дитина через міру тривожна чи агресивна, чи вперта.

Перш за все потрібно знати, що деякі труднощі в поведінці дітей мають віковий характер і пов’язані з кризою розвитку 6-7 років. Вікові  кризи (1,3,7років…) говорять про те, що в дитини нормальний психічний  розвиток і вона переходить на новий віковий етап. 

Кожен віковий період  супроводжується своїми особливими труднощами в вихованні дітей, так як зміна виховних впливів, які ми застосовуємо до дитини, не встигає за швидкими змінами її особистості.

Але це не значить, що всі діти будуть себе однаково поводити під час кризи. 

Всі люди різні і діти також!

Індивідуальні відмінності залежать від спадковості і соціального оточення та виховання (сім’я, близьке оточення).

Кожна дитина для  батьків – це індивідуальність, неповторна особистість.

У дитини дошкільного віку відбуваються зміни в характері і поведінці, починає вередувати, а головне  починає орієнтуватися в своїх почуттях і переживаннях. 

Через це в дитини виникає нове ставлення до себе, формується самооцінка.

Батьки не встигають перебудуватися на другу систему відносин з дитиною, не враховують змін в її розвитку, стикаються з серйозними труднощами в її розвитку.

Дуже складним на цьому етапі є визначення відхилення поведінки через кризу чи через патологію розвитку.

Порушення в поведінці дитини  обумовлені, як правило, двома факторами:

·                            неправильним вихованням

·                            незрілістю нервової системи.

 Останній фактор часто недооцінюється батьками, в результаті виховний вплив виявляється безрезультатним, а часто і шкідливим.

Тому дуже важливо  розібратися в причинах  поганої поведінки дитини і тільки потім її виправляти.

Ще один важливий момент!

Ви, шановні дорослі, самі того не підозрюючи, переносите свої емоційні проблеми на дитину. 

Наприклад, дитина може мати високу тривожність внаслідок того, що мама має підвищену тривожність.

Не даремно говорять, що поведінка дитини -  це дзеркальне відображення поведінки їх батьків.

Тож перед тим, як робити дитині зауваження, дорогі батьки, подивіться на свою поведінку зі сторони.​​

​